На тему органическая теория общества Г спенсера

Зміст

Вступ 1. Загальна характеристика праць Герберта Спенсера (1820-1903) 2. Органістична школа Г. Спенсера 3. Вчення Г. Спенсера про соціальні інститути Висновки Список використаних джерел
Вступ

Органіцизм і функціоналізм, систематизація «соціальних фактів» та інші характерні риси соціології Г. Спенсера, запозичені з природничих дисциплін, не заступають, проте, положень його теорії, присвячених специфіці соціального пізнання. Тут Г. Спенсер багато в чому був піонером. Він обстоював наукову слушність соціології, яка тільки починала набувати ознак наукової дисципліни. Британський учений доклав чимало зусиль, аби довести, що узагальнення і пояснення, розкриття причинної зумовленості інваріантів соціального світу, що вивчаються, мають таку саму закономірну форму, як і в "точних науках". Складність соціальної реальності аж ніяк не заперечує можливостей віднайти фундаментальні закони в соціальних процесах, а оскільки такі закони виявляються і є розуміння їх, то, робить висновок Спенсер, стає можливою наука. Ґрунтовні порівняльні екскурси до історії біології, психології та інших наук надають його аргументації досить переконливої форми.

Предмет соціології, за Г. Спенсером, – це стадії зростання, диференціації та інтеграції суспільства, функціонування його частин та інституцій, творення соціальних агрегацій, систематизований опис сфер людських стосунків. Він був одним із перших, хто звернув увагу на роль конфліктів у процесі еволюційного розвитку людського суспільства.

1. Загальна характеристика праць Герберта Спенсера (1820-1903)

Теорія соціальної еволюції. Виведення законів соціальної еволюції, а точніше принципів соціального структурування, зростання і диференціації, вважається головним внеском Г. Спенсера в історію соціологічної думки. Під соціальною (надорганічною, як писав учений) еволюцією він розумів стадії розвитку суспільства від простого до складного, а також у більш спеціальному плані — загальний процес структурування.

Спенсерівська стадійна модель розвитку передбачає зростання і диференціацію суспільства. Зростання зумовлене збільшенням населення і процесом складання менших "соціальних мас" у більші, поєднанням первісно не пов"язаних частин, тобто зростання рівнозначне інтеграції частин. Інтеграція ж має супроводжуватися (або передувати) диференціацією структур суспільства. Еволюція — це зміна соціального організму від стану відносної невизначеності, незв"язності, гомогенності (однорідності) до стану відносної визначеності, взаємозв"язаності, гетерогенності (різнорідності). Зростання соціального організму збігається зі зростанням складності структури. Так, у первісному суспільстві всі його члени задовольняють свої потреби самі. Проте з розвитком суспільства намічаються відмінності у спрямуванні діяльності (поділ праці), автономізація частин, а також взаємна залежність членів суспільства. Структурна диференціація викликана необхідністю якомога кращого пристосування до боротьби за виживання.

Еволюційна модель суспільного розвитку подається соціологом у вигляді процесу взаємонакладань зростання і диференціації, що його можна спостерігати за трьома осями: регулятивною, оперативною (або такою, що підтримує) та розподільчою. Зростання відбувається шляхом ускладнення структур, а диференціація — шляхом розділення регулятивних, оперативних і розподільчих структур та внутрішньою диференціацією їх. Еволюціонування зумовлене спочатку нестабільністю однорідної маси. Зовнішні сили штовхають елементи цієї маси в різні напрями. Інтеграція можлива лише з переходом на вищий ступінь розвитку. Стійкість більш гетерогенної і структурованої спільноти щодо зовнішніх руйнівних сил, за Спенсером, – головний фактор соціальної еволюції. Він показує, як у результаті поєднання менших людських агрегацій у більші (звичайно шляхом завоювань, підкорення більш слабких, укладання політичних угод) можна простежити рівні соціального розвитку. Кожний етап має свої риси та особливості, ретельно зібрані й описані Г. Спенсером у таблицях.

Запропонована ним система універсальних категорій, моделей порівняльних досліджень стала прототипом порівняльної історичної соціології. Незважаючи на схематизм, пізнавальна модель Г. Спенсера значно вплинула на вивчення розвитку соціальних систем, започаткувала низку методологічних принципів історико-соціологічних досліджень. До арсеналу соціологічного теоретизування ця теорія, крім самого моделювання еволюційного розвитку суспільства, внесла ідею циклічної зміни типів соціальної організації: мілітаристського (централізованого) та індустріального (децентралізованого), методологічні положення крос-культурних досліджень типів соціальних устроїв.

Органіцизм та функціоналізм. Г. Спенсер цілеспрямовано добирав докази можливості побудови соціологічної науки на підвалинах законів, притаманних природничим наукам. Такі загальні закони для етики, політичної економи та соціології він обґрунтовував організмічними аналогіями. Подібно до класифікації, розробленої К. Ліннеєм, живих організмів на види, підвиди тощо, соціальні агрегації також, за Спенсером, можуть бути класифіковані, виходячи з морфологічних (структурних) і психологічних характеристик. Така класифікація передбачає велику різноманітність типів соціальної організації. Організмічні аналогії стали однією з головних рис спенсеризму. Багато в чому вони були виправдані, і не провина вченого в тому, що досі соціологія не позбулася зайвого біологізму. Г. Спенсер і сам намагався уникнути прямолінійних організмічних аналогій, зауважуючи, що при розгляді живого організму і суспільства існує дещо більше, ніж просто аналогія. Важливо лише те, що органічна (тілесна) і суперорганічна (соціальна) організації керуються загальними принципами, мають певну структуру, функції та спрямованість розвитку.

У працях Г. Спенсера неважко віднайти зачатки усіх форм сучасного функціоналізму. Аналізуючи роль різноманітних соціальних інституцій у суспільстві, він щоразу вказував, що всі вони слугують справі підтримки суспільства як цілого. Особливу увагу він приділяв функціям елементів суспільної системи, які мають підтримувати її цілісність та забезпечувати розвиток.

Предмет і методологія соціологічного пізнання. Органіцизм і функціоналізм, систематизація "соціальних фактів" та інші характерні риси соціології Г. Спенсера, запозичені з природничих дисциплін, не заступають, проте, положень його теорії, присвячених специфіці соціального пізнання. Тут Г. Спенсер багато в чому був піонером. Він обстоював наукову слушність соціології, яка тільки починала набувати ознак наукової дисципліни. Британський учений доклав чимало зусиль, аби довести, що узагальнення і пояснення, розкриття причинної зумовленості інваріантів соціального світу, що вивчаються, мають таку саму закономірну форму, як і в "точних науках". Складність соціальної реальності аж ніяк не заперечує можливостей віднайти фундаментальні закони в соціальних процесах, а оскільки такі закони виявляються і є розуміння їх, то, робить висновок Спенсер, стає можливою наука. Ґрунтовні порівняльні екскурси до історії біології, психології та інших наук надають його аргументації досить переконливої форми.

Всупереч ярликам "простолінійного позитивіста" Спенсер застерігає щодо небезпеки короткозорості надмірного каузального моделювання, підкреслює значення абстрактного теоретизування. Його не без підстав вважають автором "перших правил соціологічного методу", що відіграли важливу роль у формуванні принципів соціологічного пізнання.

Спенсер першим обґрунтував функціональний аналіз, теорію еволюційного розвитку суспільства, історично узагальнив системний підхід до соціальних процесів. Значним є його внесок в аналіз соціальних інституцій, методологію соціальних досліджень, а також у багатьох інших доробках соціологічного теоретизування.

2. Органістична школа Г. Спенсера

В основу ряду соціологічних вчень натуралістичного напряму була покладена аналогія між організмом та суспільством, тобто визнана можливість схожості структури суспільства та природи, організму. Одним з таких теоретичних напрямів на ранніх етапах розвитку соціологічної думки була органістична школа в соціології. Її засновником був англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820-1905). Його по праву вважають і одним із фундаторів соціології. Спенсер справив величезний вплив на соціальні науки свого часу, визначив напрям розвитку соціологічної теорії, окреслив предметне поле дисципліни, основні методичні засади та принципи. Його наукова спадщина складається з таких ранніх творів, як «Вивчення соціології» (1878), «Принципи соціології» та фундаментальної п"ятнадцятитомної праці «Описова соціологія», де характеризуються різні типи суспільств різних часів і місцевостей. Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційна теорія, органіцизм, вчення про соціальні організми - інституції.

Однією з найвідоміших та найпопулярніших його теорій була еволюційна теорія, де еволюція в соціальному світі ототожнювалася з еволюцією у фізичному світі. На прикладі «фізичного» світу це перетворення пов"язане з формуванням сонячної системи із розсіяної матерії. Тотожність тому - виникнення суспільства як організованого об"єднання людей із значенням чисельності чи поступовим їх злиттям. Еволюція – це процес інтеграції матерії, перехід із невизначеної безлюдної однорідності у визначену різнорідність. Вчений розрізняв два типи еволюцій: просту і складну (інтеграційно-якісні зміни).

На основі ототожнення соціального синтезу із фізичним Спенсер зображує еволюційний розвиток суспільства як процес перемінного зростання і диференціації, що спостерігається за трьома функціями: регулятивною, підтримуючою, розподільчою. Вчений показує, як, аналізуючи процес з"єднання менших спільнот у більші, шляхом завойовницьких дій, підкорення, узгодження, можна спостерігати рівні соціального розвитку: від простої (без лідерства) до ускладненої. Незважаючи на схематизм, «фізичність», еволюційна теорія Спенсера заклала низку методологічних принципів історико-соціологічних досліджень.

В аналізі суспільства і соціальних явищ систему Спенсера можна порівняти з живим організмом. Він цілеспрямовано добирав докази можливості побудови соціологічної науки на фундаменті законів, притаманних природничим наукам. Підкреслюючи порівнюваність структур і функцій живого організму та суспільства, вчений обґрунтував, що загальні закони етики, політичної економії та соціології є аналогічними й органічними.

У праці «Основи соціології» Спенсер обґрунтовує аналогію суспільства і біоорганізму в тому, що соціальний організм, як і біологічний, у процесі розвитку збільшується в масі та обсязі, а з його розвитком відбувається ускладнення внутрішньої структури, що, у свою чергу, ускладнює функції, диференціацію в обох типах організму. Так само в обох типах організму всі елементи між собою взаємопов"язані, і цілісний організм існує довше за свої елементи.

Виходячи зі свого еволюційного вчення, Спенсер окреслює і виводить появу та розвиток соціальних інститутів як спеціалізованих «соціальних органів», що є тотожними біологічним, анатомічним (уряд - головний мозок, торгівля - кровообіг, економіка - обмін речовин тощо). У подальшому сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію - суспільство. Простежуючи хід і логіку дії еволюційних постулатів (вищезгаданих), вчений приходить до твердження, що постійно зростаюче населення вимагає поліпшення організації величезної людської маси, спеціалізації її діяльності, встановлення взаємодії різнорідних диференційованих елементів. Це, у свою чергу, і зумовлює появу різноманітних типів організацій людей, спеціалізованих за видами діяльності, котрі дедалі спеціалізуються та класифікуються згідно з функціями у суспільному організмі. Г. Спенсер виділяє такі три системи функціональних обов"язків: продовження роду; виробничо-розподільчі функції; регулюючі функції. Завершальна частина системи Спенсера представлена класифікацією та аналізом шести типів соціальних інститутів:

домашні (сім"я);

політичні;

професійні;

промислові.

церковні;

обрядові.

Він показує взаємозв"язок розвитку соціальних інститутів і еволюції відносин між людьми. З його ім"ям пов"язано введення термінів «соціальний контроль», «система примушень», «політичне управління» як одна з форм соціального контролю, що є основоположним для релігійних інститутів.

Незважаючи на наявність недоліків, заслугою вченого є те, що він поставив і обґрунтував теорію і практику дослідження соціальної системи і соціальної структури, розкрив механізм їхнього функціонування.

Одним із видатних продовжувачів даного напряму був і російський урядовець П. Лілігнфельд. На основі принципу ототожнення біологічного і соціального організмів він стверджував можливість застосування біологічних законів для пояснення суспільства і принципово не відрізняв закони об"єднань, суспільств і біологічних клітин. Іншим російським органіцистом був О. Стронін, який розумів суспільство як організм і розглядав соціологію як фізіологію. Прихильником даного напряму був і німецький економіст та соціолог Ф. Шефле.

Органіцизм у стратегічному плані мав деякі прогресивні сторони, однак з точки зору тактики це був крок назад у соціологічній науці. Орієнтація на еволюцію та відносно сталі закони біологічного світу паралізовувала дослідження розвитку суспільства.

3. Вчення Г. Спенсера про соціальні інститути

Г. Спенсер цілеспрямовано добирав докази можливості побудови соціологічної науки на підвалинах законів, притаманних природничим наукам. Такі загальні закони для етики, політичної економи та соціології він обґрунтовував організмічними аналогіями. Подібно до класифікації, розробленої К. Ліннеєм, живих організмів на види, підвиди тощо, соціальні агрегації також, за Спенсером, можуть бути класифіковані, виходячи з морфологічних (структурних) і психологічних характеристик. Така класифікація передбачає велику різноманітність типів соціальної організації. Організмічні аналогії стали однією з головних рис спенсеризму. Багато в чому вони були виправдані, і не провина вченого в тому, що досі соціологія не позбулася зайвого біологізму. Г. Спенсер і сам намагався уникнути прямолінійних організмічних аналогій, зауважуючи, що при розгляді живого організму і суспільства існує дещо більше, ніж просто аналогія. Важливо лише те, що органічна (тілесна) і суперорганічна (соціальна) організації керуються загальними принципами, мають певну структуру, функції та спрямованість розвитку.

Органіцизм і функціоналізм, систематизація "соціальних фактів" та інші характерні риси соціології Г. Спенсера, запозичені з природничих дисциплін, не заступають, проте, положень його теорії, присвячених специфіці соціального пізнання. Тут Г. Спенсер багато в чому був піонером. Він обстоював наукову слушність соціології, яка тільки починала набувати ознак наукової дисципліни. Британський учений доклав чимало зусиль, аби довести, що узагальнення і пояснення, розкриття причинної зумовленості інваріантів соціального світу, що вивчаються, мають таку саму закономірну форму, як і в "точних науках". Складність соціальної реальності аж ніяк не заперечує можливостей віднайти фундаментальні закони в соціальних процесах, а оскільки такі закони виявляються і є розуміння їх, то, робить висновок Спенсер, стає можливою наука. Ґрунтовні порівняльні екскурси до історії біології, психології та інших наук надають його аргументації досить переконливої форми.

Висновки

Отже, одним з таких теоретичних напрямів на ранніх етапах розвитку соціологічної думки була органістична школа в соціології. Її засновником був англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820-1905). Його по праву вважають і одним із фундаторів соціології. Спенсер справив величезний вплив на соціальні науки свого часу, визначив напрям розвитку соціологічної теорії, окреслив предметне поле дисципліни, основні методичні засади та принципи. Його наукова спадщина складається з таких ранніх творів, як «Вивчення соціології» (1878), «Принципи соціології» та фундаментальної п"ятнадцятитомної праці «Описова соціологія», де характеризуються різні типи суспільств різних часів і місцевостей. Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційна теорія, органіцизм, вчення про соціальні організми – інституції.

Однією з найвідоміших та найпопулярніших його теорій була еволюційна теорія, де еволюція в соціальному світі ототожнювалася з еволюцією у фізичному світі. На прикладі «фізичного» світу це перетворення пов"язане з формуванням сонячної системи із розсіяної матерії. Тотожність тому – виникнення суспільства як організованого об"єднання людей із значенням чисельності чи поступовим їх злиттям. Еволюція – це процес інтеграції матерії, перехід із невизначеної безлюдної однорідності у визначену різнорідність. Вчений розрізняв два типи еволюцій: просту і складну (інтеграційно-якісні зміни).

Список використаних джерел

Волович В. І., Головченко Г. Т. Соціологія. — Х.: Видавничий будинок "Фактор", 2006. — 767 с.
Городяненко В. Г., Гілюн О. В., Демічева А. В., Легеза С. В., Липовська Н. А. Соціологія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 560 с.
Жоль К. К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440 с.
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія: Загальний курс: Підруч. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.
Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. — К.: Атіка, 2004. — 480 с.
Соціологія / І. Д. Єрьоміна. — Суми: Довкілля, 2005. — 284 с.

На тему органическая теория общества Г спенсера

Похожие курсовые работы