На тему биография Ломоносова

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

"РОЛЬ М.В. ЛОМОНОСОВА (1711-1765) В РОЗВИТКУ ПРИРОДОЗНАВСТВА, МЕДИЧНОЇ СПРАВИ ТА ОСВІТИ."

Зміст

Вступ

Серед славних імен минулого російської науки є одне особливе - ім"я Михайла Васильовича Ломоносова. Михайло Васильович Ломоносов - не просто один з чудових представників російської культури. Ще за життя М.В. Ломоносова його образ засяяв для російських сучасників в світлі великого генія. Його справи вперше рішуче спростували думку старих іноземців та вітчизняних скептиків про небажанням і навіть неспроможності росіян до науки. М.В. Ломоносов став живим втіленням російської науки і культури з її різноманітністю та особливостями, з її багатством і широтою. Він був природодослідником, філософом, поетом, основоположником російської літературної мови, істориком, географом, політичним діячем. Всім своїм самобутнім енциклопедизмом, що простягалася від поезії та образотворчого мистецтва до великих фізико-хімічних відкриттів, М.В. Ломоносов, як ніхто інший, доводив єдність усіх проявів людського духу, мистецтва і науки, абстрактної думки і конкретної техніки. "Архангельський мужик", що прийшов із сільської глухомані, назавжди усунув забобон про те, що якщо і можна шукати науку і мистецтво на Русі, то лише у "вищих" класах суспільства.

Розділ 1. Роль М.В. Ломоносова в сфері освіти і його педагогічна діяльність

М.В. Ломоносов (1711-1765) народився в с. Холмогори Архангельської губернії у сім"ї рибалки. Елементарну освіту здобув у сільських домашніх вчителів за підручниками М. Смотрицького та Л. Магницького. Вже 19 - річним юнаком вступив до Московської слов"яно-греко-латинської академії. Протягом 1733 року навчався у Києво-Могилянській академії. Пізніше, з 1736 по 1741 рр., навчався у Німеччині (вивчав хімію, математику, фізику, філософію у знаменитого Лейбніца). З 1742 р. призначений ад"юнктом, а з 1745 р. - професором хімії, пізніше академіком Російської Академії Наук. Чимало років свого життя віддав вчений справі розвитку гімназії та університету при Російській Академії Наук, працюючи в той же час викладачем у цих закладах.

Саме енциклопедичність наукових інтересів спонукала вченого до цілої низки відкриттів у різних напрямках науки: філософії, хімії, математики, географії, фізиці та ін. Прогрес людства вчений вбачав у розвитку науки й освіти. У вихованні науковець відстоював принцип народності, підкреслюючи, що російському народові властиві любов до Вітчизни, гуманність, вірність громадського обов"язку, працьовитість, допитливість, відвага, скромність.

Метою виховання, на його думку, має бути підготовка громадян своєї Вітчизни.

До змісту освіти він включав вивчення рідної мови, літератури, історії, математики, іноземних мов, природознавства, піїтики, риторики, географії.

Система освіти, на його думку, повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гімназії) та вищої (університету). Головне завдання школи полягає у тому, щоб виховати у дітей любов до праці, навчати їх "правил і прийомів поведінки", дати освіту.

Заслуговують на увагу методичні праці вченого, зокрема, "Регламенти" для академічної гімназії і для гімназії Московського університету (1755). Важливо, що проект та статут Московського університету теж розроблялися Ломоносовим. Суттєвим є те, що вчений передбачив саме ті факультети у цьому вузі, котрі найповніше віддзеркалювали тенденції світової практики вищих навчальних закладів і найповніші досягнення світової науки. Важливими принципами діяльності університету, на його думку, є відкритість та автономність. Для цього ж закладу вчений написав "математичну хімію" та "Фізичну хімію".

М. Ломоносов створив також ряд підручників для інших типів шкіл: "Краткое руководство к красноречию", "Российская грамматика", "Краткий российский летописец с родословием", "Древняя российская история". Зокрема, "Российская грамматика" М. Ломоносова протягом півстоліття була найкращим посібником і витримала чотирнадцять видань.

М. Ломоносов вважав, що основними методами навчання є бесіди, розповіді і лекції, які доцільно супроводити вправами; навчання повинно забезпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння матеріалу. Навчальний матеріал доречно викладати коротко і стисло, а кожне теоретичне положення підкріплювати фактами; у навчанні учнів потрібно враховувати їх вікові особливості, природні нахили, своєчасно переходити від легкого до важкого, від простого до складного.

У вихованні, як вже зазначалося, М. Ломоносов обстоював принцип народності. Зокрема, йому належить ідея організації різноманітних з"їздів домашніх акушерок. Також він розробляв основи російської народної медицини для попередження хвороб серед дітей простого російського люду. Могутнім засобом народного виховання вчений вважав працю, приклад батьків. Доречно згадати й благодійницьку діяльність Ломоносова. У його будинку (у Петербурзі) постійно проживали найздібніші діти з малої батьківщини, котрі за кошти вченого отримували вищу освіту.

Розділ 2. Михайло Васильович Ломоносов і медицина

Великий учений, що вражає своєю різнобічністю навіть серед учених-енциклопедистів XVIII століття, М.В. Ломоносов не був чужий і медицині.

Інтерес до цієї найбільшої галузі природознавства, в якій знаходили практичне застосування його філософські погляди і теоретичні погляди, був притаманний М.В. Ломоносову протягом всього його життя.

Студентом в Марбурзі він, як видно з виданих йому свідоцтв, відвідував лекції на двох факультетах - філософському і медичному. На медичному факультеті його приваблювала найбільше хімія, яка в той час була нерозривно пов"язана з медициною. Але, слухаючи хімію, він разом з тим і знайомився з медициною. Медичний факультет Марбурзького університету складався на той час всього лише з двох професорів. Одним з них був Ю.Г. Дуісінг. Це він видав М.В. Ломоносову свідоцтво, в якому писав, що "благородний юнак, любитель філософії, Ломоносов, відвідував лекції хімії з невтомною старанністю і великим успіхом".

Після закінчення Марбурзького університету М.В. Ломоносов отримав звання кандидата медицини. В Фрайбурзі, куди переїхав Ломоносов для вивчення гірничої справи, його керівником був І.Ф. Генкель, який також був лікарем. Так вперше зустрівся М.В. Ломоносов з медициною. Надалі він звертався до неї неодноразово.

Чи займався М.В. Ломоносов сам лікарською діяльністю? Якщо і займався, то лише уривками і випадково, найімовірніше, за виняткових обставин.

Так, з його листа І.І. Шувалову ми знаємо, що при раптовому ураженні професора Ріхман блискавкою в 1753 р. М.В. Ломоносов намагався оживити його. "Ми намагалися, писав він, рух крові в ньому відновити, тому що він ще був теплий..."

Спеціально - або переважно - медицині М.В. Ломоносов присвятив лише дві роботи, написані одна на початку, інша - в кінці його наукової діяльності. Перша з них це - переклад статті "Про збереження здоров’я".

Стаття цілком відповідає стану медичної науки того часу і містить ряд доцільних гігієнічних порад і прогресивних думок з багатьох питань.

Друга з цих робіт, про які йде мова, - це суспільний лист І.І. Шувалову 1 листопада 1761 року, яка отримала згодом назву "Про розмноження і збереження російського народу". Він містить у собі таку скарбницю сміливих ідей, таку велика кількість гігієнічних вказівок, так широко охоплює всі сторони життя і побуту Росії XVIII століття, що аналіз одного цього твору дає багатий матеріал для роботи.

Крім цих двох творів, окремі теоретичні положення, гігієнічні поради, медичні спостереження розкидані по багатьом творам М.В. Ломоносова, навіть дуже далеким від медицини.

Чи пише він "Слово про користь хімії" (1751), він дає в ньому ґрунтовну і глибоку характеристику медицини як науки; пише віршований "Лист про користь скла" (1752), він згадує часті хвороби, що вражають людину, і роль ліків; накидає проект подорожей по північних морях, в якому переказує можливість "проходу Сибірським океаном до Східної Індії" (1763), він, присвятивши спеціальну главу питання "Про приготування до мореплавання Сибірським океаном", не забуває згадати про заготівлю протицинготних матеріалів. Розробляючи "Перші підстави металургії або рудних справ " (1763), він намічає основні умови оздоровлення праці рудокопів і пристрою, шахт і т.д.

Російські лікарі інколи іменували медицину наукою, часом мистецтвом, причому нерідко обидва ці назви зустрічалися буквально в одній фразі.

У "Словнику Російської академії" медицина позначена як лікарська наука, а кількома томами далі знаходимо вказівку, що "фізика необхідна в лікарському мистецтві".

Число таких прикладів можна багаторазово збільшити, але знайомство з медичною літературою того часу показує, що теоретичні основи медицини найчастіше визнавалися наукою, практично ж застосування медичних знань, лікування іменувалося лікарським мистецтвом".

М.В. Ломоносов називав медицину частиною фізики. "Велика частина фізики і корисна роду людському наука є медицина... ". Таке визначення медицини він дає неодноразово. Це визначення медицини в його устах досить істотно. Воно не наголошує науковий характер медицини.

Оскільки під фізикою в той час розумілося природознавство в широкому сенсі слова, визначення М.В. Ломоносова вводило медицину до широкого кола природничих наук.

Складаючи в 1758 - 1759 рр. проект перетворення Академії наук, М.В. Ломоносов висловив цікаві міркування про поділ наук. Він ділив "високі" науки на три класи. "Це поділ, писав він, має свою основу на пізнанні людському, з котрих нижній представляє речі просто, без вишуканості причин і без викладення, одним історичним описом; другий або середній клас представляє речі з причинами, по фізичним роздумам; третій або вищий клас стверджує оні математичним обчисленням".

Пропонуючи, згідно цьому, мати в академічному зборі три класи - математичний, фізичний та історичний, М.В. Ломоносов відносив до першого класу академіків з вищої математики, астрономії та механіки, до другого - фізика, медика і хіміка, до третього - анатома-зоолога, ботаніка і металурга.

Виходячи з наведеної вище Ломоносівської класифікації наук, слід визнати, що М.В. Ломоносов вважав анатомію наукою чисто емпіричною, описовою, медицину ж - такою, що "представляє речі з причинами, по фізичному розсуду".

Такий погляд на медицину, визнання за нею необхідності знаходити причинність досліджуваних нею явищ, та ще й з застосуванням "фізичного міркування", був для того часу досить прогресивним.

Вважаючи медицину частиною фізики в широкому сенсі слова, тобто природознавства, М.В. Ломоносов наголошував на її тісному зв"язку з іншими галузями природознавства, зокрема з хімією і фізикою у вузькому сенсі.

Розмірковуючи про структуру Академії наук, він писав у 1764 р.: "Анатомія і ботаніка корисні фізику, вони можуть подати випадок до пізнання причин фізичних. Хімік без знання фізики подібний тому чоловікові, який все шукати повинен дотиком. А оці дві науки так з’єднані між собою, що одна без іншої існувати не можуть.

Визнання зв"язку наук між собою, необхідність вченому не замикатися в рамки вузької дисципліни неодноразово звучить у висловлюваннях М.В. Ломоносова.

Ломоносов не завжди дотримувався такої класифікації наук. У "Списку Академії наук", ймовірно датується 1745 р., всі медико-біологічні науки віднесені до другого класу і названі інакше: анатомія, фізіологія, патологія і хірургія. Надалі, як ми бачимо, хірург замінюється медиком і виключається фізіологія і патологія. Згодом, знову припускаючи пристрій Академії наук (1764), М.В. Ломоносов виключив зі складу академіків фізіолога і пояснив, що знання фізіології "завжди повинно виходити... від анатомії або фізики", і виключив також медика. У цьому він був, проте, не послідовний, так як кількома сторінками нижче він пропонував професорів академічного університету вибирати з числа академіків, а серед предметів медичного факультету цього університету називав і практичну медицину.

Велике значення для медицини М.В. Ломоносов надавав хімії. "Медик без задоволеного пізнання хімії бути не може, і всіх недоліків, всіх надмірностей".

М.В. Ломоносов нагадував, як важливо для хіміків не відволікатися від "практичних справ, у суспільстві корисних, чого від хімії очікують фарби, ливарна справа, медицина, економія та інше".

Тільки хімія може встановити наявність у тих чи інших тілах цілющих властивостей, оскільки їх причина "лежить у частинах, недоступних гострому зору".

Намічаючи в плані курсу фізичної хімії (1752) програму фізико-хімічного дослідження основних якостей речовин, М.В. Ломоносов поряд зі зчепленням, пружністю, кольором, смаком, тяжінням і т.п. називає і "лікувальні сили".

Тільки завдяки хімії стають зрозумілими фізіологічні функції людського організму, а також їх порушення - хвороби. Хімія допомагає і у вивченні будови тіла.

Виступаючи за колективне вирішення наукових проблем і за "союз наук" в академії, М.В. Ломоносов писав: "Часто вимагає астроном механікової і фізикової поради, ботанік і анатом - хімікової... Сліпий фізик без математики, Сухорукий без хімії. Отже, якщо він своїх очей і рук не має, у других запозичувати повинен, проте свої чужих краще... ". Інакше кажучи, анатом, як і фізик, повинен досконало знати хімію.

Тільки хімія, на думку М.В. Ломоносова, дозволяє пізнати природу основних соків організму, "рідких матерій, до змісту життя людського потрібних, що звертаються в нашому тілі. Нею пізнається натуральне змішання крові і поживних соків..."

Як відомо, для хімії М.В. Ломоносов зробив надзвичайно багато. Одним з перших важливих починань нового професора хімії з"явилася споруда в 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Василівському острові. Одноповерхова будівля займала площу близько 150 квадратних метрів при висоті в 5 метрів. В ньому М.В. Ломоносов розгорнув, на той час величезну, дослідницьку та технічну роботу.

Висновки

Михайло Васильович Ломоносов - це був багатогранний вчений, який залишив яскравий слід в багатьох галузях науки, на основі яких і розвивалася сучасна фармація та медицина.

Смерть Ломоносова була непоправною втратою для російської науки, так як геній його вторгався у всі області людського знання. Йому не вдалося повністю реалізувати свої наукові задуми, але того, що він зробив виявилося достатньо, щоб забезпечити йому почесне місце в пантеоні науки.

Знання будови і властивостей тіла для лікарів, на думку М.В. Ломоносова, - головне. Геніальний вчений ясно бачив, що медицина - наука про хвороби та їх лікування, ґрунтується на знанні будови і життєдіяльності організму в його нормальному стані. Без цього знання не може бути досягнуто основної мети медицини - зцілення хвороб. Для лікування хвороб необхідно зрозуміти їхню безпосередню причину.

Список використаних джерел

Розен Б.Я. Хімія - союзник медицини / Розен Б.Я. і Шарипова Ф.С. - Видавництво Науки Казахської РСР, 1984.
С. Громбах "Медицина в трудах М.В. Ломоносова", 1985.
Жерневская И.Н. - "Чаша пятого ангела", 1985.
Грицкевич В.П. - "С факелом Гиппократа", 1987.
Энциклопедический словарь юного химика.
К. Манолов "Великие химики" том I.
М.В. Ломоносов "Избранные философские сочинения", 1940г.
Развитие физической химии на Украине / Барчук Л.П., Белодед А.А., Боярская Л.А., Власенко В.М., Голодец Г.И., Городынский А.В. и др. - К.: Наук. думка, 1989. - 264 с.

На тему биография Ломоносова

Похожие курсовые работы